ПРЕДСЛАВИНСЬКА ГІМНАЗІЯ №56
ПЕЧЕРСЬКОГО РАЙОНУ міста КИЄВА

Матеріали сайту є інтелектуальною власністю гімназії.
Фото гімназистів розміщуються на сайті зі згоди батьків.

Архів подій >ПРЕДСЛАВИНЦІ. Війна змінила наше життя.

11-04-2022

ПРЕДСЛАВИНЦІ. Війна змінила наше життя.

Владислав, 11 клас


Валерія 3 клас, Костянтин, 4-б клас







ВІЙНА


Звечоріло... Навкруги тихо....
Вже не чути людських голосів.
Флора й фауна, незнаючи лиха,
поринають у світ дивних снів.

Десь далеко на небі вечірнім
Мерехтять одиноко зірки,
Я милуюсь їх видом чарівним
Та всміхаюся їм залюбки.

*Знаю я, ранок завтра настане,
Й з нетерпінням чекаю його,*
День новий для країни повстане
і почне прокидатись все знов.

Із думками про світле майбутнє
Я лягаю у ліжко своє
Віра в щастя зі мною присутня,
Засинаю, приходь новий день!

Але ранок новий розпочався
Не зі співу птахів голосних.
Замість них чути вибухів звуки,
Аж луна йде від криків сумних.

Все навколо змінилось миттєво,
На обличчях людей бачу страх,
А в очах лиш панує розпука,
Горе й розпач у їхніх серцях.

Усі мрії про світле майбутнє
Раптом стали чужими мені
Я не знаю, що завтра вже буде,
Як минатимуть ночі і дні

Доля щиро сміялася в очі
Людям тим, хто якісь плани мав
Та в одну мить усе зруйнувавши,
Їм сказала: *«Настала війна»*

В який бік тепер маю тікати,
Щоб мене оминула вона,
Та страшная біда, що з собою
Горя й болю принесла сповна?

Я тікаю... заплющивши очі,
Щоб не бачить навколишній жах,
Щоб не знати про сльози дівочі
І про їхні тремтячі вуста.

Я тікаю, і вуха стуливши,
Намагаюсь не чути той крик,
Що лунає від жінки, в якої
Вже навіки спочив чоловік.

Він був воїном сильним, не здався.
І кохану від куль захищав,
До останнього мужньо тримався,
Душу й тіло за неї поклав.

Я тікаю крутими стежками,
Виривається серце з грудей
А дорога укрилась тілами,
Вже загиблих невинних людей.

Проривається стогін нелюдський
Крізь зруйновані села й міста.
То кричать матері, що голосять
За дітьми, яких більше нема.

Вся країна сльозами умилась
І у муках страждає вона.
Скільки душ загубити лишилось,
Щоб скінчилась проклята війна?

Скільки треба життів положити,
Щоб до миру нарешті дійти?
Ви підете, а нам із цим жити.
Як вам спиться, російські кати?

Ви від кого прийшли нас звільняти?
Від стареньких бабусь, дідусів?
Від дітей, що не зможуть сказати,
Як скінчили життя їм усім?

Не пробачимо більше ніколи
Цю війну вам, прокляті кати!
За гріхи свої треба платити,
Вам від цього ніяк не втекти!

Наше серце наповнилось люттю,
Наші очі топились в сльозах,
Та ми візьмем в кулак нашу волю
І разом подолаємо страх.

Ми незламні, ми разом усюди
Дамо відсіч усім ворогам
Україна була !!! Є!!! Та буде!!!
Передайте російським катам.

*Знаю я, що той ранок настане,
Й з нетерпінням чекаю його*
День новий серед лиха повстане
Й будем жити, ми варті того!

Корж Дарина, 10 клас